ДУРНОСМІ́Х, а, ч. і ж., розм. Той, хто сміється без причини або з найменшого приводу. — Дурносміх завжди знайде з чого пореготати (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 441.

Дурносмі́х, ха, м. Смѣющійся безъ повода. Конст. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 458.