ДУРИ́ТИ, дурю́, ду́риш, недок., перех. Обдурювати кого-небудь, навмисно вводити в оману словами чи вчинками. Не дуріте дітей ваших, Що вони на світі На те тілько, щоб панувать… (Шевч., І, 1951, 332); Кайдашиха була зовсім здорова й дурила свою невістку (Н.-Лев., II, 1956, 283); Той безсовісно дурив їх своїми легкими і веселими словами (Стельмах, Хліб.., 1959, 128); // Ставитися до кого-небудь недобросовісно, нечесно. Панам легко живеться на світі, а ти, хлопе, на них роби! Вони тебе дурять.., за твою гірку працю кажуть тобі ще платити, податками здирають… (Кобр., Вибр., 1954, 46); — Скажіть нам, Андріяновичу, скільки хабара дав вам пан, щоб ви разом з ним народ дурили? (Шиян, Гроза.., 1956, 514); // Спокушати, зводити (дівчат). Давно се діялось, Ще як борці у нас ходили По селах та дівчат дурили (Шевч., II, 1953, 77).
Дури́ти го́лову (із запереч, н е голови́) — обдурювати кого-небудь, навмисно вводити в оману словами чи вчинками; позбавляти можливості тверезо міркувати. Дурив [посол] Мазепі голову, скільки міг (Ю. Янов., І, 1958, 426); Нехай стара не дурить голови ні собі, ані дівці: хазяйський син не візьме убогої (Коцюб., II, 1955,8); Дури́ти сві́том — бути легковажним, несерйозно ставитися до всього. [Xимка:] Хай, поки ще сам був, — дурив світом; а тепер, — ..пора і за розум узятись… (Мирний, V, 1955, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 438.