ДУРА́К, а́, ч., розм. Те саме, що ду́рень. Саул, не будучи дурак, Набрав гарем собі чималий Та й заходився царювать (Шевч., II, 1953, 352); — Студи, дураче, під носом вітер є! — усміхається дідусь (Багмут, Опов., 1959, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 437.

Дура́к, ка́, м. = Дурень. Піди ж ти, чумак, піди ж ти, дурак, піди ж та проспись, із умом ізберись. Мет. 459.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 456.