ДУЛІ́БИ, ів, мн. Стародавнє східнослов’янське плем’я, що жило у верхів’ях Західного Бугу і Прип’яті. В кінці VIII — на початку IX століття вона [Волинь] була заселена східнослов’янськими племенами: волинянами, дулібами і бужанами, які є предками сучасних українців (Наука.., 5, 1963, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 2. — С. 434.
дулі́би = дуле́би — стародавнє східнослов’янське плем’я, що мешкало у верхів’ях річок Західний Буг і Прип’ять; з ім’ям дулібів пов’язане літописне оповідання про обрів (аварів V—VI ст.), які з них знущалися, запрягаючи до возів дулібських жінок; з часом обри пропали безслідно, а витривалі дуліби залишилися господарювати на своїй землі. Не сотні вас, а міліони Полян, дулебів і древлян (Т. Шевченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 205.