ДУ́КА, и, ч., заст. Багата людина; багач, багатій. У дуки служила — болячку заробила (Укр.. присл.., 1955, 60); Грицько — багатир, дука; у його три пари волів, дві шкапи, ціла сотня овець (Мирний, III, 1954, 15); Скривдив якось дука Клим Удову Кирюшу, — Одхватив шматок городу І родючу грушу (Воскр., З перцем!. 1957, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 433.

Дука, ки, м. Князь, знатный господинъ, богачъ. ЗОЮР. І. 21. Пани й панята, дуки, княжата з’їхались труну провожати. К. Досв. 141. Аж ніхто не радиться, не поражається на славную Україну гуляти, тільки радяться три дуки сребраники до Насті кабашної меду да оковитої горілки підпивати: первий дука сребраника ніженьский Войтенко, а другий черніговський Попаденко, а трейтій Грицько Коломієць. Мет. 383.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 453.

ду́ка = дука́р = дука́ч — князь, знатний пан, багата людина; багач, багатій, об’єкт народної іронії, сарказму. У дуки служили — боляч­ку заробили (приказка); Сучі пани дукачі держать людей до ночі (П. Чубинський); Ой іде багач, ой іде дукач, насміхається: «Ой за що, за що бідна голота напивається?» (пісня); Грицько — багатир, дука; у його три пари волів, дві шкапи, ціла сотня овець (Панас Мирний).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 205.