ДУ́ЖЧЕ. Вищ. ст. до ду́жо. Марина не слухала батька, навіть не глянула на нього, а ще дужче заголосила… (Мирний, IV, 1955, 229); Голос старої жінки розлягається дужче (Л. Укр., II, 1951, 328); Дятли ще дужче тукать взялися (Тич., І, 1957, 264); Він ще дужче згорбився, постарів, на обличчі став чорний (Чорн., Визвол. земля, 1959, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 433.

Дужче нар.

1) Сравн. ст. отъ дуже. Сонце тепер дужче гріє на землю, ніж зімою. Ком. II. 45. Хто вище злізе, — дужче пада. Посл.

2) Громче. Кажіть дужче — не чую. Полт. На музику знай покрикує, щоб дужче грала. Кв. ІІ. 233. Ум. Дужченько. Немного сильнѣе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 453.