ДУЕЛЯ́НТ, а, ч., заст. Учасник дуелі. Хлопці аж роти розкрили, спостерігаючи кожен рух дуелянтів (Кир., Вибр., 1960, 73); * У порівн. На стіні — два портрети на повен зріст: Олександр І і Котляревський, мов дуелянти, один проти одного (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 258); // Той, хто має пристрасть до дуелей. — Звідки у вас оці звички старого дуелянта? — все ще гніваючись, сказав йому Скиба (Загреб., Європа 45, 1959, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 432.