ДУДНІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. дудні́ти і звуки, утворювані цією дією. Як тільки з далекого кута села.. розлягалось його [бубна] глухе дудніння, вона вискакувала надвір, прислухалась, намагалась вгадати, в чийому дворі справляють весілля (Коцюб., II, 1955, 30); Ще досить пройшов Василько понад потоком, поки почув дудніння дерева, яке спускали з гори (Турч., Зорі… 1950, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 432.