ДУБОВИ́К, а́, ч.

1. Їстівний гриб, що росте перев. в дубових лісах.

2. діал. Власник або стерновий човна-дуба. Показали Маркові її батька, кремезного літнього дубовика (Рибак, Дніпро, 1953, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 430.

Дубови́к, ка́, м.

1) Хозяинъ лодки ду́ба.

2) = Вернидуб. Грин. I. 181.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 452.