ДУБЛЮ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до дублюва́ти. Тут було ніби два заводи, один на поверхні, другий, дублюючий, під землею (Собко, Запорука.., 1952, 146); — Провал не торкнувся дублюючого складу [підпільного] районного комітету,.. створеного за вашою директивою на випадок нещастя… (Ю. Янов., IV, 1959, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 430.