ДУБИ́ТИ, дублю́, ду́биш; мн. ду́блять; недок., перех. Обробляти шкіру або іншу сировину вимочуванням у спеціальному розчині або настої певних рослин. Льняну основу на килими дублять у виварі з кори дуба (Матер. з етногр.., 1956, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 429.

Ду́бити, блю, биш, гл.

1) Драть, сдирать (о деньгахъ). Суча жидова за кожну службу по півдесятка злотих дубить. Сніп. 18.

2) Вымачивать сукно въ отварѣ ольховой коры. Шух. І. 152. Дубить, выдѣлывать кожу. Вх. Лем. 412.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 451.