ДУБИ́ЛЬНИЙ, а, е. Прикм. до ду́блення. Чепіжка послав сина вчитися, а собі згодом найняв робітників, таких, що зналися на лимарській та дубильній справі (Юхвід, Оля, 1959, 135); // Признач. для дублення. Рослини, що містять у собі дубильні речовини,.. здавна використовуються для дублення шкір (Бот. ж., X, 4, 1953, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 429.