ДУБАЛА́: Става́ти (ста́ти) дубала́ — ставати догори ногами, займати вертикальне положення. Він перекинувся головою вниз, покотився в яр, став там дубала, подригав ногами (Вас., II, 1959, 153); «Тормознув» той коник вороної масті Так, що аж оглоблі стали дубала (С. Ол., Вибр., 1959, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 428.