ДРІЗД, ДРОЗД, дрозда́, ч. Невеликий співучий птах, що живе в лісах, гніздиться на деревах, кущах, землі. Ліс аж дзвенить від пташиного співу. Ось я чую співочого дрозда (Коп., Як вони.., 1961, 37); З одного куща випурхнув дрізд (Донч., V, 1957, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 418.

Дрізд, дрозда́, м. = Дрозд. Вх. Пч. II. 15.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 445.

дрізд = дрозд — невеликий співу­чий птах, що живе в лісах, гніз­диться на деревах, кущах, землі; «свята» пташка; разом з іншими пташками вона співала Діві Марії в її успіння; за повір’ям, у гнізді чорного дрозда лежить камінь, який має здатність приносити щастя тій людині, яка ним заволо­діє; за поведінкою птаха в народі здавна вгадують погоду, — «дрозди перед негодою кричать», «як дрозди у марті співають на верхів’ях де­рев, то весна вже близько, а як у гілках — то ще далеко», «якщо дрозди співають в низу ялини — рік буде сприятливим, якщо ви­ще — ціни на хліб будуть середні­ми, а якщо на верхівці, то ціни піднімуться» — так, що «сам за­співаєш і сам заскавучиш так жа­лібно, як дрізд той». Ось я чую спі­вучого дрозда (О. Копиленко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 200-201.