ДРІ́БОЧКА, и, ж. Зменш, до дрі́бка. — Бачиш хоч дрібочку сонця? — питав я іноді нещасного товариша свого (Коб., До світа, 1905, 114); З невимовним жалем позбирала [Гїнда] розбиті кусники [цукрового коника], поваляні в поросі, обчистила й почала по дрібочці класти до уст (Кобр., Вибр., 1954, 72); Солі нема в хаті ні дрібочки, хліба ні кришечки (Л. Укр., IV, 1954, 213).

◊ Ані (ні) дрі́бочки — зовсім, ніскільки, нітрохи. [Камілла:] Невже ти так-таки зовсім, ані крихітки, ані дрібочки не любиш мене? (Фр., IV, 1950, 445); До [оста́нньої] дрі́бочки — повністю, цілком, дощенту. Витрусив [Михайло] до останньої дрібочки [сіль], а натовп не зменшився (Збан., Сеспель, 1961, 158).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 416.