ДРІБОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ДРІБОТА́ТИ, очу́, о́чеш, недок., розм,

1. Швидко перебираючи ногами, йти дрібними частими кроками; тюпати. Підгодовані коники хутенько дріботіли ніжками по уторованому шляху, що вився понад річкою (Досв., Вибр., 1959, 42); Плавно дибає каліка на ..милицях, а за калікою дріботить босими ніжками дитина (Довж., І, 1958, 33); Катерина, дрібочучи босими ногами по гострому камінні, ледве-ледве встигала за ним (Чорн., Визвол. земля, 1950, 96);//Танцювати, часто перебираючи та пристукуючи ногами. Одарка не втерпіла й пішла дріботіти козачка (Н.-Лев., II, 1956, 66).

2. Часто й ритмічно вдаряючи по чому-небудь, створювати відповідні звуки. Дріботів у шибки осінній дощ (Рибак, Опов., 1949, 13); Іде громохко поїзд під уклін і дріботять колеса над мостами (Голов., Поезії, 1955, 217); Осколки дріботять та риють землю довкола… (Смолич, Мир.., 1958, 154).

3. Говорити дуже швидко, скоромовкою. — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема: хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (Н.-Лев., II, 1956, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 416.