ДРІ́БНО.

1. Присл. до дрібни́й 1, 3, 6. Дрібно-дрібно закручені кучерики з мідними переливами й невеликі блакитні усміхнені очі пасували саме до такої рожевої шкіри, яка була в Сташки (Вільде, Сестри.., 1958, 378); Дівчата так само дрібно танцювали, Як і позаторік (Шевч., II, 1953, 79); У двері хтось дрібно, акуратно постукав (Гончар, І, 1954, 496).

2. рідко. Те саме, що докла́дно. Потім все дрібно розказала [Сивилла], Кого до пекла проводжала, До кого, як, про що, за чим… (Котл., І, 1952, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 415.

Дрі́бно нар. Мелко; густо, часто. Понабивано каміння дрібно-дрібно, неначе горохом вислано. Стор. І. 146. Багатий дрібно крає. Ном. № 1451. Бий та й дрібно, щоб знали, чий син. Ном. № на стр. 289. Як музика дрібно грає, — я слухати люблю. Гол. VI. 447.

2) Подробно. Потім все дрібно росказала, кого до пекла провожала. Котл. Ен. ІІІ. 37. Ум. Дрібне́нько, дрібне́сенько. Дрібно, дрібнесенько русу косу заплела. МВ. І. 134. Дрібне́нько ходи́ти. Ходить мелкими шажками. Може ту, мамо, сватать, що дрібненько ходить? Мет. 238.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 443.