ДРІБНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок.
1. перех. Різати, ламати, рубати і т. ін. що-небудь на дрібні куски, невеликі частини. Дрібнити грудку цукру; // Ділити на частини; розчленовувати. У перших боях партизани не дрібнили своїх сил, не витрачали даремно боєприпасів (Шер., Молоді месники, 1949, 46).
2. перех., перен., розм., рідко. Зменшувати щодо розміру, робити менш солідним (про людей). Ріденькі брови дрібнили парубка, губилася від того мужність (Ле, Ю. Кудря, 1956, 4).
3. перех., перен. Зменшувати значення, важливість чого-небудь. Права половина [картини] дрібнить її, руйнує поезію і робить картину композиційне нецільною (Довж., III, 1960, 105).
4. неперех., розм. Іти, падати частими дрібними краплями (про дощ). Дощ дрібнить крізь синє сито, Мов сівач, поволі йде (Стельмах, Жито.., 1954, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 414.