ДРІБНЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до дрібни́й 1-3,6. Лице [баби] було не старе, але дрібненьке, довгеньке, як у малої сухої дівчинки (Н.-Лев., II, 1956, 405); Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок (Коцюб., II, 1955, 226); Надворі сіявся дрібненький дощик і безнадійні сиві хмари все небо застилали (Л. Укр., III, 1952, 530); Іван засміявся дрібненьким юнацьким сміхом (Досв., Вибр., 1959, 161); Іди, перемагай утому, До міліонів [мільйонів] рук свою снагу додай, Будь з тими, хто живе у пориві одному, І в радість перекуй дрібненький свій одчай (Рильський, І, 1956, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 413.