ДРЯПУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який дряпається або любить дряпатися. Дряпуче кошеня.

2. перен. Який виявляє різкість, грубість у поведінці, любить суперечки; задирливий. Ти його тільки займи — він такий дряпучий, що зараз і битися буде (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 428.

Дряпу́чий, а, е.

1) Любящій царапаться. Кіт дряпучий.

2) Задорливый. Ти його тільки займи — він такий дряпучий, що зараз і битися буде. Кіевск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 451.