ДРУЖКО́, а́, ч. Одружений чоловік, який на запрошення родичів жениха є головним розпорядником весільного обряду. Наум, бачивши, що вже усе готово, став одбирати людей: кого дружком,.. кого у старости, жінок у свашки (Кв.-Осн., II, 1956, 93); — Дай проїхати он до тієї хати! — кричав дружко (Довж., І, 1958, 154); * У порівн. Після вчорашньої пороші кожне дерево, як весільний дружко, було пов’язане таким тонким рушником, що крізь нього відчувалися узори і напіврозкриті вічка потрісканої кори (Стельмах, І, 1962, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 424.

Дружко́, ка́, м. Приглашенный родителями жениха женатый мужчина; онъ распоряжается свадьбой. МУЕ. ІІІ. 93. Сим. 11. КС. 1883. II. 380. На тарілку положать рушник і дадуть дружкові, піддружому і старостам. Мет. 190. Аж ось крикнув дружко: «старости, пани підстарости! благословіте молодих вивести з хати на двір погуляти. Кв. І. 14. Ум. Дру́женько, др́жонько. Грин. ІІІ. 436. Одчиняйте сватам хату, друженькам пивницю. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 448.

дружко́ (пестливі — дру́женько, дру́жонько) — у весільному обря­ді — запрошений батьками жени­ха одружений чоловік (товариш молодого) для виконання ролі го­ловного розпорядника весілля; на все просив благословення у ста­рости; заступав і повчав молодого, зважаючи на його недосвідченість; брав участь у викупі молодої, садо­вив молодого за стіл і виходив звідти разом з ним, був вождем дружини молодого і провадив по­їзд, краяв коровай і частував ним. На тарілку положать рушник і да­дуть дружкові, піддружному і ста­ростам (А. Метлинський); Наум, бачивши, що вже усе готово, став одбирати людей: кого дружком…, кого у старости, жінок у свашки (Г. Квітка-Основ’яненко). Одчи­няйте сватам хату, друженькам пивницю (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.