ДРУ́ЖКА, и, ж.

1. Дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді. Лукина з дружками пішла по селі просить на весілля (Н.-Лев., III, 1956, 348); Тим часом дівчата, які були вже признані дружками, затягли «Ой у полі та овес рясний..» (Смолич, Мир.., 1958, 26).

2. діал. Те саме, що дру́жба². Обіч наречених ішли дружки: біля Дениса — Андрій Семенець і Борис Ганущак, біля Ліди — Вірця Неїжко та Галина Краснощок, а за ними родичі та запізнілі гості (Дмит., Наречена, 1959, 200).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 424.

Дру́жка, ки, ж.

1) Молодая дѣвушка изъ приглашенныхъ невѣстой быть на свадьбѣ; одна изъ дружок носить названіе ста́ршої. Завтра заплети кісоньку в дрібушки, та вже ж тобі не ходити в дружки! Мет. 206. Ой брязнули на дворі цимбали, озвалися у сінях бояри, заспівали дружки у світлиці, забилося серце у вдовиці. К. Досв. 120.

2) Подруга. Ой хвалилася гречная панна своїми косами перед дружками. Чуб. ІІІ. 299. Ум. Дру́женька, дру́жечка. Грин. ІІІ. 496, 433, 476. Сідайте сюди, дівчата…. от же вам і ложечки, брусуйте, друженьки, брусуйте. Кв. Есть у мене служечка, старшая дружечка. Мет. 193. Усі дружечки по лавах сіли, а Ганнуся на посаді. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 448.

дру́жка (пестливі — дру́женька, дру́жечка) — дівчина (їх кілька), яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді; одна із дружок називається старшою; дружка зі свашкою збирають бар­вінок на вінок; дружки, або лише старша, супроводжують молоду при обряді запросин на весілля; дружка просить у старости благо­словення «пришити молодому на шапку квітку»; вона також веде торг з дружком щодо викупу моло­дої; забираючи молоду в дім моло­дого, дружкам нагадували: «Вона вже не ваша, вона — наша»; друж­ки відходили, співаючи: «Прощай, прощай, ми вже йдемо, уже твоє дівування з собою беремо»; молода відповідала: «Нате вам, дружочки, дівування моє, шапку і вінок і первий починок». Завтра заплети кі­соньку в дрібушки, та вже ж тоді не ходити в дружки! (весільна піс­ня); Ой брязнули на дворі цимбали, озвалися у сінях бояри, заспівали дружки у світлиці, забилося серце у вдовиці (П. Куліш); Єсть у ме­не служечка, старшая дружечка (А. Метлинський); Усі дружечки по лавах сіли, а Ганнуся на посаді (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 202-203.