ДРУЖИ́ННИК, а, ч. Член дружини (в 3, 4 знач.). Не шкодували оборонці Арсеналу ні праці, ні крові. Сімдесят одну годину не сплять дружинники (Довж., І, 1958, 59); — Мабуть, до клубу підем, на молодіжний вечір? — Ні, — відповів слюсар. — У нас ввечері патрулювання по вулицях міста, я ж дружинник (Рад. Укр., 6.I 1960, 3); Дружинники жили разом з князем, харчувалися з його столу, одержували від нього коней і зброю (Іст. середніх віків, 1955, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 424.