ДРУГ, а, ч. (мн. дру́зі, ів).
1. Особа, зв’язана з ким-небудь дружбою, довір’ям, відданістю; товариш, приятель; протилежне ворог. Святую біблію читає Святий чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив. Тепер на небі (Шевч., 1, 1951, 327); Росли брати, зростали, та не були друзями (Коцюб., І, 1955, 103); [Надія:] Невже ви не відчуваєте, що я ваш друг? (Корн., II, 1955, 224); *У порівн. І людські голоси мене вітали, Мов друга давнього (Л. Укр., IV, 1954, 116); // Особа, зв’язана з ким-небудь взаємним коханням, любов’ю; коханий, любимий. Без тебе не любий мені був би світ, Ти — більше, ніж муж! Ти мені друг і товариш! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 249); // (одн. дру́же, мн. дру́зі). Уживається в кличній формі при ввічливому, поблажливому або іронічному звертанні. А може ще добро побачу? А може лихо переплачу? Води Дніпрової нап’юсь, На тебе, друже, подивлюсь (Шевч., II, 1963, 66); Під віконце хтось помалу підступав. Тут поет не втерпів: «Хто там?» Невідомого питає. «Якщо злодій, то запевне Помиливсь ти, любий друже!» (Л. Укр., І, 1951, 369); Друзі мої, земляки і брати! Трудно до вас долетіть, допливти, — Дуже далеко (Воронько, Тепло.., 1959, 88).
2. чого. Прихильник, захисник кого-, чого-небудь. Він почував себе демократом, другом народу, який не має чого боятись (Коцюб., II, 1955, 384); Як трудівник, селянин — друг пролетарської держави, найвірніший союзник робітника в боротьбі проти поміщика і проти капіталіста (Ленін, 29, 1951, 385); Співай, поете, будь завжди хорошим другом правди й сили (Сос., Близька далина, 1960, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 422.