ДРОЧИ́ТИ, дрочу́, дро́чиш, недок., перех., розм. Викликати в кого-небудь гнів, роздратування; дратувати. [Готліб:] Ой. не дрочи мене! гадюко! (Л. Укр., IV, 1954. 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 422.

Дрочи́ти, чу́, чиш, гл. Дразнить, сердить, раздражать. Бога не гніви, а чорта не дрочи. Ном. № 5871. Пусти мене, мати, я й не забаруся, тільки хлопців подрочу та й назад вернуся. Лавр. 32.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 447.