ДРОТЯ́НКА, и, ж.
1. Нагайка, зробл. з дроту. Він як ударив дротянкою, так надвоє й розколов [дочку Савура] (Барв., Опов.., 1902, 326); — Коли жив, то, може, й досі пам’ятає, які нагайки-дротянки плелися в пана Максима Гримача (Вовчок, І, 1955, 90).
2. ент., розм. Те саме, що дротя́ник. Ненажерний довгоносик поїда [поїдає] молодий буряк, гробак корінець ранить, дротянка гич січе, лист всиха (Горд., II, 1959, 14).
3. діал. Ліхтар, обплетений дротом. Моя дротянка, немов привалена пітьмою, — ледво-ледво [ледве-ледве] блимає (Фр., І, 1955, 117).
4. бот., діал. Ситник тридільний. Однак, яка не благенька вона [оселя], яким не є мочар, тітка і ним дорожить, бо ж це свята земля, дарма що на ній нічого, крім ситняку і дротянки, не росте (Стельмах, Хліб.., 1959, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 422.