ДРОЖ, розм. ДРІЖ, дро́жу, ч. і дро́жі, ж. Судорожне тремтіння тіла від холоду, — страху, хворобливого стану і т. ін. Вніс його [зайця] в хату; взяла його дріж; Дивиться пильно на мене звірина (Щог., Поезії, 1958, 120); Вдень я навіть була зовсім здорова, хіба що голова морочилась трохи, але ввечері якась дрож нападала (Л. Укр., V, 1956, 225); Чую, як з дрожем виходить з мене той холод, що ми його набралися в горах (Гончар, Південь, 1951, 11); Тіло починає дрижати, і Федір нездатний вгамувати дрож (Руд., Вітер.., 1958, .425); // Хитання, коливання чого-небудь. Дрібним дрожем безконечним квіти дрижали на полиці (Тич., III, 1957, 422); // Переривчасте, нерівне звучання (про голос, звуки). — Не винен я, — відмовив він виразно, І дрожі не було у голосі його (Фр., XIII, 1954, 295).

Дрож пройма́в (пройма́ла, обгорта́в, обгорта́ла, прони́зував, прони́зувала і т. ін.) — про охоплення людського тіла судорожним тремтінням. Часом її проймала нервова дрож (Гур., Наша молодість, 1949, 292); Раптом все його тіло пронизав дрож (Руд., Остання шабля, 1959, 60); Ки́дати в дрож — про раптове охоплення тіла судорожним тремтінням. Новий здогад кидає мене в дрож, вогнем ударяє в голову (Збан., Малин. дзвін, 1958, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 421.