ДРОБИ́НА, и, ж. Свинцева кулька рушничного дробу. Він витримав операцію Кострубки, котра дротиками для в’язання повитягала в нього дробини, що нагнав Гриць Семко… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 221); * У порівн. У вікна стукали краплини дощу — важкі, як дробини (Донч., IV, 1957, 498).
∆ Пивна́ дроби́на, спец. — гуща, залишки зерна після приготування пива. Сушена пивна дробина є добрим кормом і може зберігатися тривалий час (Свинар., 1956, 150).
ДРОБИНА́, и́, ж., збірн.
1. розм. Малі діти; малеча. — Погляди лишень, моя дробина зовсім голюсінька, та й ми самі не витримаємо такої стужі (Фр., II, 1950, 31).
2. діал. Свійська птиця. [Мати:] Ну, я піду — управлюся тим часом з дробиною (Л. Укр., III, 1952, 227); На дощаному порозі, чекаючи господиню, тісно збилася дробина: бундючні, розцяцьковані індики, важкі, з подвійними вухами кури (Стельмах, Хліб.., 1959, 241); // Пташки невеликого розміру. — Та покинь ти його [кулика]! — заговорив молодший. — Охота тобі тратити набої на таку дробину! (Фр., III, 1950, 9); Он яструб падає на дробину з небес, Он щука з темної вистрибує безодні (Рильський, Поеми, 1957, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 419.