ДРИ́МБА, и, ж. Щипковий музичний інструмент, сила і висота звуку якого регулюються ротовою порожниною того, хто грає. Дістав [Фока] із схованки над дверима дримбу і почав підстроюватись до.. флояри (Гжицький, Опришки, 1962, 208); Були тут і оркестранти: скрипалі, цимбалісти, гравці на флоєрах [флоярах], трембітах.., дудках і дримбах (Мист., 6, 1962, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 413.

Дри́мба, би, ж.

1) Пружинный музыкальный инструментъ изъ желѣза: его во время игры держать въ зубахъ, производя звукъ ударами пальца.

2) Неряха.

3) Женщина легкаго поведенія.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 442.

дри́мба — старовинний музич­ний пружинний інструмент із заліза у вигляді підкови; його під час гри тримають у зубах, видобува­ючи звук ударами пальця; сила і висота звуку регулюються ротовою порожниною; народ не дуже добре ставився до неї, бо називав дримбою нечепурну жінку, нехлюю, на­віть вуличницю. Та я собі дримбу куплю, аж би-м була боса, Мені дримба задримбає коло мого носа (коломийка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.