ДРИГО́ТИ, го́т, мн. (одн. дриго́та, и, ж.), розм. Часте здригання тіла від холоду, нервового збудження і т. ін. Розкрий сьому мирові глибоко груди — Й з дриготою побачиш ти ледве не всюди Коли що не скорботу і проклін біди, Так безвірного віку болячок сліди… (Щог., Поезії, 1958, 308); Тіло все пройняли дриготи (Головко, II, 1957, 343).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 412.