ДРИГОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., розм. Підсил. до дри́гну́ти. Щоб то дригонуть ногою та штовхнуть об цівку! То і посипались би [груші] (Стор., І, 1957, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 412.