ДРАТУ́Н, а́, ч., розм. Той, хто дратує кого-небудь. А Тінь за ним женеться, Мов ловить дратуна свого (Гл., Вибр., 1957, 190).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 409.