ДРАПЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., діал. Утікати, бігти. Гривко так жалібно почав вити під хатніми вікнами, що Вовк чимдуж мусив драпцювати до лісу (Фр., IV, 1950, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 408.

Драпцюва́ти, цю́ю, єш, гл. Удирать. Вх. Зн. 16.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 441.