ДРАПА́К, а́, ч.:◊ [Дава́ти (да́ти) ] драпака́ — швидко тікати, бігти куди-небудь. Перелякані жовніри.. хапались за палаші, за пістолі, деякі дали драпака (Стор., І, 1957, 395); — Тілько з Густею розмовитися, то все проясниться, — подумав він, — А тоді забираю свої манатки та драпака через гори додому (Фр., III, 1950, 417); — Куди це вони [фашисти] всі драпака дають? (Гончар, III, 1959, 386).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 407.

Драпа́к, ка́, м. см. Дряпак.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 441.

драпа́к —

1) знаряддя для по­вторного обробітку ґрунту, вид найпростішого культиватора, що поширився в Україні у другій по­ловині XIXст.;

2) драпака́ — бі­гом, хода; дава́ти драпака́ (від дра­пати) — швидко тікати, бігти ку­ди-небудь. Забираю свої манатки та драпака через гори додому (І. Франко); Перелякані жовніри… хапались за палаші, за пістолі, деякі дали драпака (О. Стороженко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 200.