ДРА́НТЯ, я, с., збірн.
1. Дуже старий, зношений і рваний одяг. Дівчина в дранті, в драних черевиках товче, плачучи, ступу (Вас., III, 1960, 336); З-під рундуків.. вилазять замурзані, в пошматаному дранті каліки перехожі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 213); // Непотрібні старі, рвані носильні речі (взуття, постіль і т. ін.). Мартин вийшов, а Янко зразу кинув халяву у заплісніле [запліснявіле] шкіряне дрантя (Козл., Ю. Крук, 1957, 110); // Клапті, обривки матерії, одягу. Марина в драній рядняній сорочці, що кругом неї так і майтолалася своїм дрантям, мов вітер, мчала з двору в поле (Мирний, IV, 1955, 235).
2. розм., рідко. Одяг взагалі. Тепер фабрики випускають стільки готового дрантя, що селянам невигідно давати шити (Вільде, Троянди.., 1961, 206).
3. зневажл. Про все негідне, погане, непридатне. — Давно були парубки, а тепер що? Саме дрантя! (Март., Тв., 1954, 59); — Ну, от, наприклад, мій капелюшик: вчора я збігала всю Ялту і знайшла оце дрантя (Л. Укр., III, 1952, 605).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 407.