ДРАЖНИ́ТИ, дражню́, дра́жниш, недок., перех., розм.
1. Навмисне злити, виводити з терпіння кого-небудь, викликати гнів у когось; дратувати, дрочити. Він махав позад себе палицею і ще гірше дражнив нею собак (Н.-Лев., II, 1956, 35); Скільки я не намагавсь, як не дражнив їх [бджіл], так ні одна чомусь мене й не вкусила (Довж., Зач. Десна, 1957, 464); Максимові подобалося дражнити її [дівчинку], перекривляючи обличчя, показуючи язика (Коз., Блискавка, 1962, 63).
◊ Дражни́ти соба́к — ходити від хати до хати жебраючи. Не дійде До зросту дитина, Піде собі сліпця водить, А тебе покине Калікою на розпутті, Щоб собак дражнила (Шевч., II, 1953, 196); Чим вони, зрештою, завинили.., що, кинувши близьких і рідних, мусять іти десь з торбами на плечах, дражнити чужих собак? (Гончар, Таврія.., 1957, 17).
2. ким, чим. Насміхатися з кого-небудь, придумуючи образливі прізвиська. Кайдашиха, котру тепер на селі дражнили безокою економшею, сердилась на Мотрю (Н.-Лев., II, 1956, 370); Серед усієї челяді його й за чоловіка не вважали, дражнили його куркою (Дн. Чайка, Тв., 1960, 34).
3. Викликати почуття незадоволення, досади, гніву, злості; дратувати. Мене починала дражнити і ся розмова, і спека (Л. Укр., III, 1952, 611); З-під гарби долітав один і той же звук, який дражнив усіх (Тют., Вир, 1960, 83).
4. Збуджувати, посилювати, загострювати яке-небудь бажання, почуття; дратувати. Дівочі хори неначе граються, жартують, дражнять хлопців чудовими голосами (Н.-Лев., III, 1956, 315); Гості не квапляться їсти, хоч тепер більше, як будь-коли, дражнять кожного ці смачні страви перед очима (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 34);//Діяти на людський організм у цілому або на окремий орган. Стікаючи вниз по камінцях, дражнила [вода] його слух своїм солодким дзюрчанням (Фр., VIII, 1952, 366); Зелена цибуля дражнила наркотично нерви (Н.-Лев., III, 1956, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 405.