ДОЇ́ЗДИТИСЯ, ї́жджуся, ї́здишся, док. Довго або необережно їздячи, зазнати чого-небудь небажаного, неприємного. — Доїздяться й вони [козаки]. Не одні вже тут їздили — і німці, і гайдамаки. Та рачки потім назад полізли (Головко, І, 1957, 108); — Сталевар Кикало вчора розбився на машині, зараз лежить у лікарні, — сказав Крутояр. — Так я й знав! Доїздився! — перебив його Білозуб, — добром його замашки й не могли закінчитися! (Собко, Біле полум’я. 1952, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 350.