ДОЇЖДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і ДОЇЗДИ́ТИ, їжджу́, їзди́ш, недок., ДОЇ́ХАТИ, ї́ду, ї́деш, док. Їдучи, добиратися до чого-небудь; під’їжджати; приїжджати. Скоро став козак з походу прибувати. Став до нових воріт.. доїжджати (Укр.. думи.., 1955, 21); Полісовщики мовчки доїжджають до наглухо огородженого дощаним парканом будинку Салогана (Стельмах, Хліб.., 1959, 93); Стали вони доїздити уже до своєї домівки (Вас., II, 1959, 434); До залізничної станції міста Наманган квапливо доїздили чотири двоколісних арби (Ле, Міжгір’я, 1953, 7); Ласточкін доїхав до центру трамваєм (Смолич, V, 1959, 470).

◊ Дої́хати її ́(його́, нас, їх і т. ін.) — замучити когось, завдати багато неприємностей кому-небудь. Доїхали-таки її добрі люди, добило те лихо, якого вона сама не сподівалась (Мирний, III, 1954, 334); — Наробили лиха, батеньку! Тепер він нас доїде (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 147); Дої́хати кінця́ кому — завдати неприємностей кому-небудь. А вже я тобі доїду кінця! (Номис, 1864, № 3651); Каже Біда: — Лиш помалу! Доберу я причандалу: Тут доносів, там винця, Та й доїду їм кінця! (Фр., X, 1954, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 349.