ДОЩИ́ТИ, щи́ть, недок., безос., розм. Падати, йти (про дощ). З віконця гляну — лишенько та й годі, хоч би мороз — та ні — усе дощить… (Мур., Багаття, 1940, 59); Де вулиці були немощені, того літа можна було теж досить вільно ходити, бо давненько не дощило (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 535).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 402.