ДО́ЩИК, а, ч. Зменш.-пестл. до дощ 1. З неба сіяв дрібненький дощик (Коцюб., II, 1955, 284); — Щоб льонок скоріш поспів — це його якби щоб прямо зверху дощик покропив (Тич., II, 1957, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 402.

До́щик, ка, до́щичок, чка, м. Ум. отъ дощ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 439.