ДО́ЩЕЧКА, и, ж. Зменш, до до́шка 1, 3. Юрко вистругав маленьку дощечку (Н.-Лев., III, 1956, 294); Потім тітка Саша вийняла на паркеті дощечку, виколупала там ямку.. і запхнула туди радянські документи (Ю. Янов., II, 1954, 36); Обидва зайшли в кімнату, де на дверях дощечка: Драбинівський осередок ЛКСМУ (Головко, І, 1957, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 2. — С. 402.
До́щечка, ки, ж.
1) Ум. отъ дошка.
2) Инструментъ у ткачей: дощечка съ рукоятью и съ просверленными въ равныхъ разстояніяхъ отверстіями, сквозь которыя проходять нити при снованіи ихъ на снувалку. МУЕ. ІІІ. 16.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 1. — С. 439.
до́щечка — весняна забава на Буковині, в якій дівчата, побравшись за руки, вимощують ними «дощечку», яку й переходить під пісню-гагілку обрана для цього дівчина; див. ще вербо́ва до́щечка.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 198.