ДОШУ́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ДОШУКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. Наполегливо шукаючи, намагатися знайти кого-, що-небудь. Отак дошукувались, дошукувались винуватого та й плюнули (Мирний, IV, 1955, 247); Німець почав діяти мовчки: всюди зазирав, усе перегортав, чогось старанно дошукувався (Ле, Мої листи, 1945, 223); Після останньої війни він таки попогрів тут чуба, чистячи колодязь, дошукуючись замуленого джерельця, аж поки дошукався, дав йому волю (Гончар, Тронка, 1963, 54).
2. Докладаючи зусиль, дізнаватися про що-небудь. Я навчилась не тільки добачувати життєві явища, але дошукуватись їх причин та наслідків (Вільде, Пов. і опов., 1949, 32); — А чи мені на старість кидати замок і їхати в поле правди дошукуватися! (Ле, Наливайко, 1957, 215).
3. тільки недок. Пас. до дошу́кувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 402.