ДОЧУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ДОЧУ́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., розм.

1. Напружувати слух, щоб чути; прислухатися. Берега дійшовши, я схиливсь на йому, В шелестіння травки дочуваться став (Щог., Поезії, 1958, 357); // Те саме, що почу́ти. А ж тепер дочувся Семен, що там спереду на підвищенні хтось говорив і то голосно (Март., Тв., 1954, 114).

2. Дізнаватися про кого-, що-небудь з розповідей, чуток і т. ін. Я дочувався, що про їх [них] Почнуть між миром говорити (Щог., Поезії, 1958, 262); Коли дочувся про те, що діялося по Семиградді, — на собі волосся рвав з досади (Ле, Наливайко, 1957, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 400.

Дочува́тися, ва́юся, є́шся, сов. в. дочу́тися, чу́юся, єшся, гл. Слышать, услышать. Рудч. Ск. II. 206. К. ЧР. 138. ЗОЮР. І. 116. Уранці дочуваємся, аж коні наші у пана: на житі занято. Н. Вол. у. Як дочується старшина, що ми його лаємо, — буде нам. Волч. у. Нептун дочувсь в скляних будинках, що пробу закричав Еней. Котл. Ен.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 437.