ДОЧА́СНО. Присл. до доча́сний. Увіходить Йоганна, ще молода жінка з слідами неабиякої вроди, але дочасно змарніла (Л. Укр., III, 1952, 159); Батька побили фашисти, а потім жахливо катували бандерівці, і він помер дочасно (Мельн., Коли кров.., 1960, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 399.