ДОУКОМПЛЕКТО́ВАНИЙ, а. е. Дієпр. пас. мин. ч. до доукомплектува́ти. Підрозділи, доукомплектовані останнім часом, ішли й ішли заповненими, зімкнутими рядами, що зникали вдалині (Гончар, І, 1954, 393).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 396.