ДОТЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОТЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Закінчувати тліти. В каміні дотлівали поліна (Н.-Лев., IV, 1956, 239); У Македонових руках дотлівав вогник цигарки (Шиян, Гроза.., 1956, 331); * Образно. Дотліває життя, як сумний каганець; Жити ж хочеться, хочеться! (Граб., І, 1959, 362); Довгий робочий день літній уже дотліває (Дн. Чайка, Тв., 1960, 152).
2. Закінчувати розкладатися; догнивати. Тута ж [у рову] іноді і дохла собака або кішка дотлівали (Мирний, IV, 1955, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 394.