ДОТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОТНУ́ТИ і ДОТЯ́ТИ, тну́, тне́ш, док., діал. Допікати, дошкуляти. — Що вона має мені дотинати? Я їй покажу!.. І ядушливий Семен «показував» жінці сп’яна всю, скільки мав, свою силу (Л. Укр., III, 1952, 637); — З дому передають, що дужі-здорові, тільки шляхта вража так уже дотинає, що й писнути ніяк (М. Ол., Чуєш.., 1959, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 393.

Дотина́ти, на́ю, єш, сов. в. дотну́ти и дотя́ти, тну́, не́ш, гл.

1) Дорѣзывать, дорубливать.

2) Досаждать, допекать, пилить. Він мені дотинає за матір. Н. Вол. у. Хоць ти не скажеш, то скаже твоя мати да буде мені що-ранку дотинати: «вставай, невістко, бодай ти здорова не встала. Чуб. І. 696. Він почав дотинати моєму чоловікові, що мене треба в острог за те, що я колись дотинала його жінці чамайданом. Верхнеднѣпр. у. (Залюбовск.). Словом дотина. К. Бай. 49.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 433.