ДОТЕ́ПНІСТЬ, ності, ж.

1. Витонченість думки і здібність оформляти її у вигляді влучних, гострих або смішних висловів. Своїм оптимізмом, дотепністю, живим темпераментом він завойовує симпатії глядачів (Мист., 1, 1959, 20).

2. Виразність і точність у передаванні суті чого-небудь. Це була думка, геніальна своєю простотою й дотепністю (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 393.

Доте́пність, ности, ж. Способность, дарованіе. Так даремне потратив свої сили чоловік з наукою, з щирою охотою, та й не не без дотепности. Драгом. Передм. Пов. Федьк. Не було дотепности самому додуматись. Ком. І. 48.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 433.