ДОТЕПЕ́Р, присл. До цього часу, до цих пір. Я завжди був великим оптимістом і дотепер не втратив віри у людей, у перемогу всього світлого над темрявою і злом (Коцюб., III, 1956, 281); З’явились нові поняття, які суперечили тому, що дотепер він знав (Вільде, Сестри.., 1958, 493).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 392.

Дотепе́р нар. До настоящаго времени, до сей поры. Бідив я, та й дотепер бідую. Камен. у. Як тримав я поїдинка (11 десятин) тоді, та й дотепер тримаю. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 433.