ДОСПІВА́ТИ¹, а́є, недок., ДОСПІ́ТИ, і́є, док.

1. неперех. Ставати спілим; стигнути, дозрівати. Пам’ятаю, вишні доспівали, Наливались сонцем у саду (Сос., Так ніхто.., 1960, 49); Доспіли груші соковиті (Уп., Вірші.., 1957, 212); * Образно. Він давно леліє для неї слова, які доспіли в серці (Донч., III, 1956,449); // Ставати готовим для вживання (про страви). Украй зголоднівши, всі принюхувались, чекаючи, коли ж доспіє [борщ] (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 423).

2. перех. і без додатка, рідко. Переслідуючи, наздоганяти, настигати кого-небудь. Пси, донюхавшись, доспіли, Шарпнули муцика, із’їли І посмоктали кісточки (Котл., І, 1952, 181).

ДОСПІВА́ТИ² див. доспі́вувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 387.

I. Доспіва́ти См. Доспівувати.

II. Доспіва́ти, ва́ю, єш, сов. в. доспі́ти, пі́ю, єш, гл. Дозрѣвать, дозрѣть. Доспіла єси, моя ясочко, як повний колос на ниві. К. Орися. (ЗОЮР. II. 200). Нехай цвіте, нехай тим часом доспіває. Г. Арт. (О. 1861. III. 96).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 430.